Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки — твердині, не храми —
Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам'яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».
Важко говорити маленьким дітям про те страхіття, що
спіткало нашу рідну Україну, Але пам'ять повинна жити, ми переглянули
презентацію «Пам'ятники жертвам голодомору». Мої п’ятикласники були шоковані від
тих подій.
Коментарі
Дописати коментар